Скарби зазвичай шукають. Інколи за них ладні
заплатити власним життям, частіше — життям когось іншого. А от Андрієві
Ярчуку, козаку-характернику, його життя колись подарували, тож тепер
він змушений віддячувати благодійникові. І для цього треба скарб
заховати, але не просто заховати, а заклясти так, як уміє тільки Андрій.
Але ж — ви пам’ятаєте? — скарби зазвичай шукають. Цей шукають теж. І
ціну за нього ладні заплатити чималу. Щонайменше — Андрієвим життям...
Нова редакція повісті-фантазії відомого українського письменника
Володимира Аренєва не залишить байдужими ні школярів, ні школярок, ані
їхніх батьків.
Олександра
8 липня 2025, 13:42
Скарби зазвичай шукають, але цей необхідно заховати і заклясти, як уміє лише герой повісті Андрій Ярчук.
З цим напучування з анотації ми поринаємо у пригодницьку повість-фантазію, дія якої розгортається в Україні часів татарських набігів. Проте це - повість-фантазія, тому не варто очікувати від неї “правильних” історичних подій або інших прив'язок до нашого світу.
Тут є козак-характерник, уміння якого було у лікуванні та замовляннях; є обітниця; є скринька - скарб, який хочуть загарбати майже. Є Яв, Нав і Вирій; берегиня і Хазяйка; двоєдушці і чоботи-самоходи, обидва на ліву ногу.
Одна з перших сцен, коли старий козак Андрій Ярчук іде до монастиря у супроводі підводи з харчами і музИк, який танцює, кинувши в пилюку жупан, мені відгукнулася сценою з “Пропалої грамоти”, де так само грали музИки, і танцював козак, і заспівав про “а як стрілив, царя вцілив…”. Коли козак співає, його душа плаче.
Чи плакала душа Андрія Ярчука? Може й не плакала, але й не була вона в спокої. І не віднайшла спокою за міцними стінами монастиря. У найпершу ж ніч йому нагадали про стару обітницю, і віддали ту саму коштовну скриньку, що зображена на обкладинці з наказом: віднести у певне місце, закопати і заклясти, як він уміє. Берегти, бо багато хто спробує цю скриньку в Андрія забрати. І не зазирати всередину. Пильнувати, бо йтимуть слідом, і хто буде твій ворог - невідомо.
І Андрій вирушає в дорогу. Одразу після переходу з Яви він бачить хлопчика Миколку, який проскочив разом із ним. І як бути далі? Повернутися, аби переправити хлопчика у Яв, додому? Залишити тут, бо наказ був іти вперед і не повертатися? Взяти з собою, попри пересторогу?
Плетиво історії помалу захоплює нас у тенета, і не відпускає до останньої сторінки. У повісті переплелися вірування та уявлення українців про потойбічне і химерне, звичайні для того часу татарські набіги і суто побутові замальовки. Спасіння, провина, ненависть, зрада і відчайдушна звитяга, - все замішано у чудовий міцний текст.
Окреме захоплення - ілюстрації Олександра Продана.
А “Післямова для уважного читача” нагадала мені одного сея, який в кінці багатьох своїх книг писав (тільки ж красивими словами, а не як я зараз) щось на кшталт: “Дякую містеру Сміту і містеру Смайту, які розповіли мені про ось ці цікаві штуки. Все, що є гарного у тексті - то їхня заслуга, а якщо ви десь помітили лажу, то це вже моя лажа”.
P.S. Мені боляче дивитися на обкладинку цієї книги, боляче, бо сам відчуваєш, як гострі кути скриньки спиваються в спину. Хто хоч раз носив щось кутасте в наплічнику або навіть у лантуху, добре знає цей біль.
Оксана
24 серпня 2023, 0:04
З першого погляду думаєш, що опинився в дитячій казці, але ця історія набагато глибша і жорстокіша. Дякую за цей скарб.
Ольга
5 жовтня 2022, 10:37
Мені 33 роки і я у захваті від цієї книжки! Починаючи від ілюстрованої обгортки! Читати легко. Історія дивовижних пригод козака Андрія захоплює майже з початку і тримає до кінця. Написано дуже талановито, дуже цікаво! Дякую, авторе!