Новий твір Тараса Антиповича — одного з
найважливіших сучасних українських письменників — це вдумливий
роман-дистопія, який засобами макабричної сатири розкриває драму
зашореного розуму.
Герої, чиє існування кероване міфами, ворожі до Іншого і безжальні одне
до одного, але водночас не позбавлені надії.
У закіптюженій порожнечі їхніх днів раз по раз проблискує те, чого вони
бояться найбільше: шанс на краще життя. Шанс позбутись ненависті до тих,
хто «по інший бік». Шанс вирватися за «колючку» власноруч виплеканого
пекла.
Анна Воскобойнік
16 вересня 2024, 12:53
Книга про світ, який ти не захочеш знати, людей, про яких не захочеш чути, і проблеми, які не захочеш згадувати. В кожному слові лунає безнадія. Робота автора «заганяє» тебе, бо ти прекрасно розумієш, про що йдеться, що хотіли тобі донести. Реалії, яких ми до недавніх пір майстерно уникали, проблеми, що здавалися нам не стосуються.
Цю книгу я читала практично місяць, і за цей час, неаби як, подорослішала.
Наведу цитату з. 6: «Ми всі вмираємо. Що ж іще тут можна робити?!»
Пам'ятайте, що за головним посилом ховаються тонкі алюзії, образи та наративи.
Книга звучить так, наче її написав Кормак Маккарті, але ні — Тарас Антипович — ім'я, яке має знати молодь України