Перший в українській літературі підлітковий роман про УПА, написаний на
основі реальних подій одною з найзнаковіших українських письменниць
Галиною Пагутяк.
Осінь 1946 року. Село Залокоть у Карпатах, де живе
14-річний підліток Ілько, зв’язковий УПА. У нього дві мрії: вбити
енкаведиста-нелюда майора Жбанова і побачити найбільший діамант «око
світу», схований на горі Берді, про який написано у старій книжці. Кожен
день для цього сільського хлопця — квест, у якому він повинен зробити
правильний вибір: життя або смерть, свобода або неволя, людяність чи
байдужість, компроміс чи принциповість. І в цій школі життя, у цій
безнадійній боротьбі з московським окупантом він чинить так, як
підказує йому серце, і саме тому він насамперед герой, а не жертва.
Олександра
22 серпня 2024, 2:46
Я підліток. Зараз читаю цю книгу і серце моє розривається від суму і болю. Такі емоції в мене не викликала жодна, підкреслюю, жодна книга. Можливо через те, що це є історія не вигадана, не про майбутнє з людьми-роботами, не про неіснуючих створінь. Це історія про нас. Про те, що довелося пережити, перестраждати українцям. Ця історія і про мене. Бо я є українка. Хоча мені пощастило– я народилася у вже незалежній Україні. За це я дякую, а за нову війну – ні. Непристойно про таке дякувати.
Певно саме через цю нову війну, мене пробирало на сльози, коли читала "Око світу". І саме через це, моє бажання витягти Ілька з того часу, з тієї війни, а потім нагодувати і обійняти, стає все більше з кожною сторінкою. Він та його історія запам'ятаються мені надовго.
Я би додала цей твір до шкільної програми. Хоча тоді нам всім будуть трактувати лише "єдину правильну думку" про дії головного героя, про його характер. А мені таке не подобається. Це не правильно. Бо книга – це, перш за все, окреме життя. І коли ти споглядаєш за цим життям, ти робиш висновки та маєш своє бачення персонажів. І це прекрасно. Але в школі діти дуже часто просто не читають твори повністю (зізнаюся, я теж іноді не читаю деякі твори), тому їм самим просто легше зробити думку вчителя чи вчительки, своєю. І тоді історії втрачають сенс. Бо які ж то твори, коли сам потенційний читач про неї найпростішої думки не має?
Та все ж історію свою знати треба. Тому закликаю вас, дорогі підлітки, прочитайте "Око світу"! Не звертайте увагу на обкладинку, якщо комусь вона здасться дитячою (хоча, мені здається, що вона доволі мила!!), текст там складний. Тобто сенс цього тексту.
Дякую видавництву "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" та авторці за цю чудову історію. "Око світу" тепер займає місце у моєму серденьку. Через декілька років дам прочитати молодшій сестрі. Нехай обдумує свій світогляд. Бо хоч вона мала ще (8 років, мені, до речі, 14), але тепер росія пробирається не тільки ракетами та кулями в нашу країну, а й в нашому, українському суспільстві, займає добряче місце. Мені жаль, що так сталося.
Слава Україні!
Світлана Литвиненко
22 грудня 2023, 2:14
Читали з сином перед сном десь місяць тому. Прочитали швидко. Аж не вистачило. Образи і події прописані так, наче ти живеш в цій книзі. Історія реальна і повчальна, надихає не боятися складнощів, вчить дружбі і вірності. Дуже раджу.