Танґо смерті

Містично-фантастично-реалістично захоплюючий роман, де події минулого (1939-40-ві) переплітаються із сучасністю (90-ті ХХ ст), а особливо чітко це проявляється в тому, коли автор описує прихід "совєцкіх визволителів" у Львів далекого 1939... Щось неймовірно подібне станеться і в 2022, і автор, напевно, як і герої його твору, перевтілився у сьогодення, пишучи роман ще у 2012.
Рекомендую💖

Вчора я дочитала книгу Танго смерті Юрія Вінничука. Я читала максимально повільно, розтягувала задоволення стільки скільки могла. Мені дуже кортіло якомога довше знаходитися в світі цієї книги. Це історія-атмосфера розділеная різними часовими лініями.
Таке враження, що книга складаєть з самих тем-тригерів для мене. Які це теми? Ну ось, наприклад, Львів різних часів; родинні байки про батьків, бабусів, дідусів, тьоть та дядьків, сусідів; дружба із дитинства, не ідилічна, а така як в житті, що хвилями зводить та розводить людей, але дружба нікуди не зникає; усвідомлені сновидіння; давній народ та мова, які вже не існують; танок дервішей; загадкова бібліотека; книги, які живуть своїм потоємним життям; згадування своїх минулих життів; життя міста в окупації...
В книзі дві основні часові лінії, це повоєнний Львів у 30-40-х роках минулого століття та Україна часів незалежності. Не дивлячись на те, що в книзі переплетено так багато різних тем та жанрів, вона ніяк не скидається на фантасмагорію, а виглядає як майстерно сплетене різнокольорове полотно. Сучасність на ньому виступає фоном, а повоєнні та воєнні роки - як яскравий малюнок.
Коли я читала історії, як дорослішали одні з головних героїв книги та опис їх рідних та сусідів у Львові у 30- ті роки минулого століття - я сміялася у голос. Коли я читала глави про містичне книжне сховище в одній з львівських бібліотек - я була просто зачудована яскравим прикладом магічного реалізму в українській літературі. Коли я читала про те, як після того як львів'яни відстояли місто і не пустили до себе німців у 1939-му, що стали облогою, а потім прійшли "визволителі" у вигляді свєтської армії і кинулися у місто, про життя міста в окупації - я була приголомшена точністю описів того, що відбувалося під час приходу сучасних "визволителів". Коли я читала про те, що відкрилося людям після втечі "визволителів" з міста - я плакала в голос, а перед очами стояли кадри з Бучі, Гостомеля, Ізюма і багатьох-багатьох міст сучасної України після того, як погнали їх звідтіля. А описи як вони тікали на воєнних машинах, що були завалені до гори награбованим і воно аж сипалося за ними по дорозі, бо все було запхано нашвидкоруч. Як тікали і своїх забували, або у спішці наїзджали один на одного. Як одного дня ще грабували та мордували людей, а на ранок їх не стало.... Стільки флешбеків вже із сучасності. І це при тому, що книга написана за спогадами людей, що жили 100 років тому, у 2012 році. Описано так точно, та тими самими словами, те саме, що ми самі нещодавно пережили під час окупації на Київщині...
Не багато є книжок, що хотілося б прочитати знову і не знати про що вона. Пережити її знову. Ця для мене виявилася саме такою.

У момент читання останньої сторінки я задала питання. « А де друга частина?Я хочу щееее».
Книга неймовірна