Мами́

Дуже люблю книги Марії Матіос,але книга "Мами"рве душу,бо це про нас,про сьогодення,вона допомагає зрозуміти поведінку наших хлопчиків,що повертаються з війни.Рідко плачу над книгами,але тут не можливо стриматись...Подарувала свою в бібліотеку,бо її потрібно читати всім.Щиро дякую автору за книгу!

Я , ще не читала Вашого бестселера , але дуже хочу. Буквально недавно я втратила свою дитину на цій проклятій війні, це сталося 29 жовтня 2023року, мій син з першого дня повномасштабного вторгнення пішов в військомат хоча мав змогу виїхати ще тоді , бо мав білий квиток за станом здоров’я. Але Мій Андрій вирішив інакше , після того як ми дізнались 28 лютого що він відправляється в частину мені стало якось моторошно . Коли я спитала в нього : Синочок , ти ж розумієш що це не то про що ти думаєш, це війна , це жахіття , це кров , це смерть!!! На що він відповів: Мама, ти меня поддерживаешь ? Дай мне выполнить мужской поступок. І я його підтримала тоді . Рік і 8 місяців Моя Дитина воювала , був на навчанні пару місяців, вивчився він на артилериста, служив в прикордонних військах с самого початку війни. Потім його призначили на посаду командира розрахунка . Андрій з своїми підлеглими був направлений на Купʼянський напрямок і мене постійно заспокоював що не має чого боятися, все буде добре. 27 жовтня його з хлопцями перекинули на відстань 5 км до нуля , а для арти це капець ( як він тоді мені написав) але є приказ і він повинен його виконувати. В останній день вони добре попрацювали ( він так називав ) знищили більше 50 ворожих обʼєктів, але рашисти вже шукали і вичислили їх розрахунок і поставили ціль знищити їх. Так і сталося , ввечері моєї дитини разом з його побратимами не стало , було 2 прямих попадання в бліндаж ( в який їм був приказ спуститися) вони горіли майже 2 доби , тіла евакуювати вдалося тільки 31жовтня . Мій рідненький вбитий а потім згорівший синок ще досі не похований так як чекаємо ДНК . Один з хлопців вижив , він народився в білій сорочці мабуть. Дуже в поганому стані, вже більше 20 операцій зроблено , але живий . Він і розповів як і що тоді сталося . Як жити з цією втратою до кінця життя??? Кожен день як в аду проживаєш , но це навіть не життя, це існування щоб дочекатися останків своєї Дитинки і поховати з почестями . На той період коли почалася війна сину навіть не було 24років , але навічно він 25 річний хлопець.

Я дякую за Вашу книгу "Мами". Я мати двох військових, один з яких вже є інвалідом війни 2 група, менший- захищає Країну. Читаючи розповідь про Сідонію, особливо перебування її в реабіляційному центрі, я знову прожила те, що ми пережили 5 місяців, ми-наша сім'я. Дуже важко, хотілося кричати на весь світ, волати. Де хто говорить, що не треба про таке писати, а на мою думку, так говорить той, хто "далекий" від цього страхіття, хто виставляє фото своїх подорожей, розваг, ті, для кого війна " на руки". А як мамам жити? Як чекати? Як витримати?